Навігація

Календар
«    Грудень 2017    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Зворотній зв'язокЗв'язок з адміністрацією сайту

Корисні посилання
Безвіз
Держспоживслужба
Гаряча лінія земельний
75 Кіровоградська область
Земля учасникам АТО
Енергозбереження
Центр допомоги учасникам АТО
Корупція
Тарифна децентралізація
Маєте проблеми зору?
Для збільшення розміру
шрифту натисніть на
клавіатурі одночасно
"Ctrl" і "+"

Опитування
Відповідь, отримана на Ваше звернення до адміністрації Добровеличківського району оброблена:

Корисні посилання

м. Помічна


Є на Кіровоградщині багато чарівних куточків і один із них, безперечно, Добровеличківщина - перлина у скарбниці матінки-природи. Земля, на якій колосяться пшеничні лани, зігріті щедрим сонцем, край з неповторною історією і культурою, працьовитими, талановитими і гостинними людьми, що творять добробут, збагачують духовні надбання і за давнім українським звичаєм духмяними короваями на вишитих рушниках запрошують гостей відкрити для себе Добровеличківщину географічний центр України, край оспіваний в піснях, легендах та народних переказах. Знайомство розпоченається з Помічної – міста залізничників. Заснування міста пов'язане з інтенсивним будівництвом залізничних шляхів на Єлисаветградщині в ХІХ ст. Згідно проекту будівництва залізниці Одеса-Кременчук споруджувалася станція 2 класу: дерев'яний товарний сарай з кам'яною канцелярією, пасажирський будинок, дерев'яна платформа площею 30 квадратних саженів. 1 серпня 1868 року відбулося відкриття дільниці залізниці від Ольвіополя (Первомайська) до Єлисаветграда (Кіровограда). Біля станції виросло поселення, яке отримало назву Герасимівка від імені першого поселенця - колійного обхідника Герасима. Станція Помічна входила до складу Любомирської волості Єлисаветградського повіту Херсонської губернії. В лютому 1935 року Помічна змінила адміністративне підпорядкування - стала станцією Піщанобрідського району. 14 травня 1957 року станцію Помічна віднесено до категорії міст. В 1958 році розформовано Піщанобрідський район, Помічна входить до складу Добровеличківського району. Окрасою міста є приміщення залізничного вокзалу. До залізничників у нашому краї відносяться по особливому, на них рівняються, у них вчаться. Це пов,язане з тим, що ця важлива праця вимагає енергії, особливого напруження, величезної відповідальності і організованості. Помічнянці дбають про свою історію і пишаються нею. В минулому році в місті створено музей. Розміщений він на тереторії вокзалу в приміщенні вагону 1917 року випуску. Гостям міста пропонується огляд експозиції музею.

 

 

с.Липняжка 


Липняжка – старовинне, мальовниче село, відоме своїми традиціями і прекрасними народними майстрами. Липняжка заснована в кінці XVI ст. Свою назву село одержало від лип, які росли густо по балці. Саму ж балку називали – “липняками” або “липнягами”. Перша згадка про село датується 1596 роком коли тут стало табором козацьке військо на чолі з Северином Наливайком. В 30-х роках XVIII ст. село отримало статус державного, як шанець Молдавського гусарського полку. Розташоване село на мальовничих берегах річки Сухий Ташлик, яке розділяє Липняжку на 2 частини. Сотні років річка несе свої води скелястими берегами, окремі скелі мають свої назви. Багато історичних подій відбулося на берегах Сухого Ташлику. Багато скарбів зберігає річка і її береги. Неподалік від села Липняжка в селі Глодоси Новоукраїнського району знайдено скарб із багатьх ювелірних прекрас, а в селі Трояни нашого Добровеличківського району знайдено велику кількість Римських монет. Біля села Липняжка у Сухому Ташлику замулено броньовик часів громадянської війни. В єдиній дружній сім’ї тут живуть і працюють українці і росіяни, молдовани і болгари. До сьогодні збереглися назви частин села: “Бендерщина”, тому що пересилилися сюди люди із Бендер; “Лубенщина”, тому, що населена була вихідцями із Лубен; “Литовщина”, тут осіли переселенці із Литви; “Гричанівщина”, населена людьми із Чернігова котрі сіяли багато гречки; “Волощина”, тому, що заселялася волохами із Болгарії. Славиться Липняжка своїм неповторним співом. Понад 70 років зберігає і пропагує українську пісню, місцеві народні традиції, звичаї та обряди, народний самодіяльний фольклорно-етнографічний ансамбль “Червона калина”. Далеко за межами району відомий Липнязький народний самодіяльний театральний колектив. Їх творчість служить засобом збереження і відродження національної культури. Вишивка, ткацтво і килимарство, різьба по дереву, малярство були і залишаються найпоширенішими видами декоративно-ужиткового мистецтва місцевих жителів. Народне мистецтво села Липняжка продовжує розвиватись. З історією краю, побутом кінця ХІХ початку ХХ ст., творами народного мистецтва, запрошуємо ознайомитись завітавши в Липнязький народний краєзнавчий музей. Великі скарби рукотворних див зберігаються в музеї. Відвідавши його ви отримаєте естетичну насолоду, добру енергетику оберегів-рушників, які огорнуть вас своїми крильми, зігріють ясними кольорами. Збережуть в душах красу і добро.

 

 

с.Карбівка 

 

У кінці XVIII ст. у верхів’ї балки липняжі за розпорядженням новоросійської губернської креслярні було відмежовано 1440 десятин землі капітану Олександру Карбовському на 48 дворів та заведення кінного заводу. Село отримало назву “Червоне поле”, а вже з середини ХІХ ст. носить сучасну назву, яка утворилась від прізвища поміщика Карбовського власника села. Назва “Червоне поле” походить від назви Червоний шлях по якому ще чумаки їздили в Крим по сіль і інший крам. Ще задовго до того, як землі були відмежовані Олександру Карбовському був тут козацький зимівник хати, комори з льохами, млин двожорний та невелика каплиця. Через сотні років карбівчани вирішили на місці колишньої козацької каплиці побудувати нову церкву Казанської Божої Матері. Щовесни у травні, коли в облитих цвітом садах щасливим співом заливаються солов’ї з’їзджаються у Карбівку закохані в Українську народну пісню та народне мистецтво жителі навколишніх сіл, гості з усієї Кіровоградщини та сусідніх областей на фестиваль української народної творчості “Степограй” і оживають сільські вулиці та мальовничі береги сільського ставу від голосного відлуння співацького мистецтва народних аматорів та професійних співаків, кращих хореографічних та театральних колективів. Туристам пропонується відпочинок на галявині лісу, страви української кухні, народні пісні у виконанні учасників художньої самодіяльності, виступ народного самодіяльного театрального колективу.

 

 

с.Піщаний Брід


Піщаний Брід – старинне, мальовниче село, розташоване на берегах річки Чорний Ташлик. Село виникло в XVIII ст. першими поселенцями були вихідці з Московської, Калузької, Чернігівської губерній. Назва села походить від броду через річку Чорний Ташлик. В 1764 році Піщаний Брід увійшов до складу Єлисаведської провінції новоутвореної новоросійської губернії. В І пол. ХІХ ст. слобода Піщаний Брід було військовим поселенням, тут перебував 2 ескадрон 4 Бузького уланського полку. На берегах тоді ще повноводної річки не раз відбувались збройні сутички між гайдамаками та польськими військами. Село Піщаний Брід батьківщина дружини Нестора Івановича Махна, одного із лідерів анархістського руху в Україні початку ХХ ст. – Галини Андріївни Кузьменко. Вона яскраво пройшла буремним шляхом громадянської війни, стала відомим громадським діячем, чию роль сьогодні не можна ні перебільшити, ні зменшити. На приміщенні колишньої двокласної сільської школи в якій навчалася Галина Андріївна, встановлено меморіальну дошку. У селі Піщаний Брід відбулося весілля Нестора Махна і Галини Кузьменко. Той липневий день 1919 року надовго запам,ятався жителям Піщаного Броду гучним багатолюдним весіллям. Молоді вінчалися у церкві. Дорогу від хати Кузьменків до храму стелили килимами (а це кілька кілометрів), з усього села позвозили бичків, поросят, качок, мішки овочів. Готували страви 12 поварів та близько 100 помічників. Столів не було, замість них викопали 2 паралельних не глибоких рови довжиною 300 метрів і їли, хто хотів і що хотів. Гриміло кілька молдавських оркестрів, рипали гармоністи, люд танцював до упаду. Старожили піщанобрідці ще й досі пам,ятають і можуть показати всім бажаючим Хутір Дареловий та криницю, яка знаходиться на колишньому подвір,ї Кузьменків

 

 

Добровеличківський районний краєзнавчий музей


Запрошуємо відвідати Добровеличківський районний краєзнавчий музей - скарбницю історичної культурної спадщини географічного центру України. Більше 20 років музей відкриває двері для відвідувачів представляє музейні пам’ятки та колекції, що становлять цінну частину національного, культурного надбання нашого краю, а окремі з них є раритетами світового значення. Атмосферу минувшини зберігає саме приміщення музею – колишня земська управа, а нині – пам’ятка архітектури місцевого значення, побудована у 1892 році. Окремої уваги заслуговує зібрання творів декоративно-ужиткового мистецтва, твори образотворчого мистецтва художників-аматорів та художників-професіоналів району. У музеї представлено цікавий археологічний матеріал з історії заселення території Посинюшшя племенами трипільської культури (IV – III тис. до н. е.). Значне місце в експозиції музею займає висвітлення найтрагічнішої сторінки з історії нашого народу – Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років та розділ відбудови зруйнованого війною народного господарства. У пам’ять тих, хто поліг на фронтах війни, створено розділ “Ніхто не забутий, ніщо не забуто”. Сучасне життя району відображено у розділах “Край Добровеличківський – Центр України” та “Добровеличківщина у роки незалежності”.

 


Пам’ятний знак “Географічний центр України”


Ініціаторами дослідження Кіровоградщини, як географічного центру України, були працівники Добровеличківського районного краєзнавчого музею Проскаченко Д.Д. та Нога В.Я. Їх підтримав Шевченко Віктор Олексійович, доктор географічних наук, професор, який в 1989 році визначив точку географічного центру України – селище Добровеличківка Кіровоградської області. Його методика найповніше враховує конфігурацію території України, сферичність її поверхні й показує, що центр України – на північно-східній околиці смт. Добровеличківка. У липні 1991 року у точці географічного центру України встановлено тимчасовий пам’ятний знак з написом “Тут буде встановлено пам’ятний знак “Географічний центр України”. 24 серпня 2002 року, у День Незалежності України, на цьому місці урочисто відкрито пам’ятний знак: 24-х тонна стелоподібна брила із сірого граніту здобутого у місцевому кар’єрі, на лицевій стороні брили табличка з чорного граніту на якій викарбовано Державний герб України (тризуб), нижче напис “Географічний центр України”, ще нижче картографічне зображення: контури україни в рамкі з картографічною сіткою (позначені та підписані мередіани та паралелі); також позначено м. Київ, р. Дніпро та спеціальними значками і підписами крайні точки території України (мис Сарич, Петровське, Червона Зірка та Чоп), точка географічного центру – Добровеличківка та герб Добровеличківського району. Задля справедливості необхідно відмітити про перебіг дискусій, про точність визначення географічного центру України та крайніх точок території України. Добровеличківка, як географічний центр України, визначена хронологічно першою. Одним з перших туристів, який цілеспрямовано відвідав Географічний центр у Добровеличківці, є відомий український журналіст і мандрівник Микола Хрієнко, який зробив визначний внесок у популяризацію географічного центру України у Добровеличківці. Під час виконання журналістського проекту “Українці за Уралом” на вершинах 17-ти найвищих перевалів Колимської траси і на Чукотці, а також на мисі Дежньова та в Бухті Командор на острові Беринга він розсипав землю, взяту біля пам’ятного знаку Географічний центр України у Добровеличківці.

 


Гідрологічна пам,ятка природи “Козацька криниця”

 

Спрагла від пекучого степового сонця душа неодмінно шукає цілющого джерела. А ось і джерело, а точніше криниця, називають її Козацькою. Джерело знаходиться на території Дружелюбівської сільської ради. За історичними джерелами відомо, що ця територія входила до Буго-Гардівської паланки Запорізької Січі. Основним типом поселень були козацькі зимівники, які виникали як правило біля річок, озер, природних джерел. Тому не випадкова ця назва “Козацька криниця”. Це джерело гідрологічна пам’ятка природи. Його вода має добрий мінеральний склад та приємна на смак. Минуло століття, а Козацька криниця і нині вихлюпує підземну прохолоду на висоті більш як сорок метрів на пагорбі. Оповита легендами, багато чого повідає цікавого подорожуючим степовими дорогами України. Над Козацькою криницею – три верби, гомонять своїми вітами запрошуючи скуштувати води – і той хто скуштує оздоровиться цілющим степовим повітрям, життя його набуде нового змісту чистого і глибинного, а бажання обов’язково здійсняться. 

 


с.Новоковалівка


Запрошуємо відвідати садибу Німчинова Ф.І.